Петро Черняга: « З ПРОДАЖЕМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПОТРІБНО ЗАЧЕКАТИ !»

 Ми всі не раз чули, що “земля для українців це – святе”. Чули і кивали головами,  але чи є у тих словах сьогодні хоч якийсь реальний зміст?... Що, взагалі, відбувається з нашою землею? Чим обернулося її розпаювання? Про який це кадастр уже стільки років говорять? Чи виправданий мораторій на продаж сільськогосподарських земель, чи правильнішим було вето Президента України? Що чекає нас через рік, коли дія мораторію закінчиться? Запитань різних багато, але відповідей і роз’яснень –  зрозумілих людям – не чути. Переважно усе тоне у шумовинні беззмістовних  політичних баталій, заяв та декларацій.

 Саме тому “Вісті Рівненщини” вирішили запросити до розмови людину  з одного боку надзвичайно цікаву та знану, але, яка при цьому є авторитетним експертом з питань землеустрою та управління земельними ресурсами не лише на Рівненщині, а й в масштабах усієї Україні – доктора технічних наук, професора, декана, Заслуженого працівника освіти України, завідувача кафедри землеустрою, геодезії та геоінформатики НУВГП, Почесного землевпорядника України, депутата обласної ради від БЮТ – Петра Гервазійовича Чернягу. 

 Петро Гервазійович послідовно відстоює власну позицію на будь-якому рівні: і в Національному університеті водного господарства та природокористування, де він працює вже понад 30 років, і в міністерстві та профільному комітеті Верховної Ради його аргументи є незаперечними. Можливо саме тому, буваючи в Києві на різноманітних нарадах і слуханнях у парламенті чи кабміні Черняга ніколи не відмовчується, а говорить те, що вважає за потрібне.

- Кажуть, що виступи нашого земляка викликають у Києві живий інтерес та обговорення. Ми вирішили одразу з'ясувати чи відповідають такі чутки істині?

-       Так, справді. На останньому засіданні профільного комітету Верховної Ради з приводу Проекту Закону „Про ринок земель” наші зауваження були враховані і включені до редакції Проекту Закону. Часто в дискусіях доводиться називати деякі речі своїми іменами.

-       Це, мабуть, не всім подобається?

-       Може й не всім, але більшість фахівців чудово розуміє, що ні до якого ринку земель сільськогосподарського призначення Україна не готова і не зрозуміло коли буде готова взагалі.

-       Ви це як представник БЮТ говорите, чи ...

-       Я кажу це як Петро Черняга, як людина, яка займається проблемами землі вже не один десяток літ. Заявляю вам авторитетно – сьогодні половина тих людей, які отримали земельні паї – не знають і не покажуть вам – де знаходиться їхня земля. Взагалі, те що у нас зробили з розпаюванням земель це просто злочин. Там зараз чорт ногу зламає, і якщо в цей процес не втрутитися, не розпочати наводити порядок, то може виявитися, що окремі паї громадян України вже розміщуються не у відповідності до планово-картографічних матеріалів.

-       Зачекайте, як це?

-       Та отак. З одного боку увесь планово-картографічний матеріал в Україні – застарілий, з іншого боку ті карти, які використовувалися при розпаюванні були неточними і під ті задачі абсолютно не підходили. Наділялися землі часто абияк. А тепер, якщо, наприклад, уявити, що ваша і моя ділянка межують, але ви першими прийшли в центр реєстрації і вказали неправильні координати своє ї ділянки, то що далі буде?

-       А що?

-       А те, що коли прийду в той же центр я, і вже з правильними координатами, то ніхто мене там слухати не стане. Скажуть: “Ось вже є зареєстрована сусідня ділянка, тепер роби що хочеш, але підлаштовуйся під ці дані”. До речі, ця проблема є загальнодержавною.

-       Тобто відбувається нагромадження помилок?

-       І це в масштабах району, області, країни.

-       І як це зупинити?

-       На мою думку, треба зафіксувати межі районів, щоб принаймні не виходити за їх кордони та кордони самої області. І вже на районному рівні провести суцільну інвентаризацію ділянок та виявити всі допущені помилки. Але це тільки сказати легко, насправді ж, проблема надзвичайно серйозна, бо там цілий комплекс проблем, де одна чіпляє іншу. Адже навіть, якби всі ділянки були нанесені точно, то все одно як зможуть власники ті землі обробляти, якщо до окремих, вкраплених в великі масиви, земельних паїв, під’їхати неможливо.

-       Чому?

-       Бо недосконало саме розпаювання проводили, поспіхом, аби швидше, аби як. Як взагалі можна один земельний масив розмітити на наділи, щоб кожен вирощував на них що кому заманеться – теж не зрозуміло. Має ж дотримуватись якась культура землеробства, якась елементарна логіка, яка б робила с\г виробництво рентабельним. Допоки ця логіка у нас не проглядається.

-       Вочевидь ця логіка появиться лише тоді, коли люди масово почнуть розпродавати свої земельні паї якомусь одному власнику.  Щоб він уже не мав проблем ні з під’їзними шляхами, ні з сівозмінами, ні з усім іншим.

-       Ну, поки що все йде саме до того. Але тоді треба відкрито сказати, що ми повертаємося до латифундій і визнати, що процес цей буде достатньо диким, хаотичним та непередбачуваним. Наприклад, ніхто не зможе гарантувати, що всі жителі села захочуть продати свої паї в одні руки. Почнуться непорозуміння через розміри того чи іншого конкретного паю та його розташування. Окремо виникне проблема міст – громаді тепер доведеться купувати землю для власного розвитку у сотень і тисяч окремих власників, кожен з яких почне правити свою ціну за свій наділ. Уявити це все собі дуже важко.

-       І яка логічна є цьому альтернатива?

-       Не форсувати питання продажу сільськогосподарських земель і навести елементарний порядок. Розпочати з оновлення планово-картографічного матеріалу, на його основі провести інвентаризацію усіх земельних угідь. Щоб ми, скажімо, собі конкретно уявляли де у нас в області є родовища бурштину, базальту, граніту. Де їх можна розробляти, де ні. Ми ж сьогодні нічого цього конкретно не знаємо.

-       Це і є кадастр?

-       Кадастр це облік ресурсів: земельних, водних, лісових, нерухомості, корисних копалин тощо. Якщо брати земельний кадастр на рівні держави, то від найменшої ділянки до найбільшої ми маємо знати все – що, де і скільки знаходиться та її властивості. Необхідно удосконалити та стандартизувати класифікатори кожного кадастрового об’єкту. Після цього вже можна говорити про автоматизовану систему ведення кадастру і запровадження геоінформаційної системи управління територією та прийняття управлінських рішень.

-       Добре, але в межах хоча би однієї Рівненської області така робота скільки часу займе?

-       Як заступник голови депутатської комісії з аграрної політики та земельних відносин я хочу сказати, що у нас з керівництвом облдержадміністрації тут повне взаєморозуміння. Ми маємо спільне бажання наводити порядок. Що робити – відомо. Потрібні кошти. Позиція адміністрації – кошти знайти.

-       А про який порядок цифр йдеться?

-       Це окреме важливе питання. Розмір такого фінансування потребує детального обґрунтування. Але вже сьогодні слід розпочинати з технічного забезпечення. Завдяки розумінню і підтримці керівництва обласної ради та обласної державної адміністрації на Рівненщині вже цього року маємо закупити кілька мобільних і одну перманентну супутникову станцію – щоб приступити до оновлення всіх необхідних картографічних матеріалів. Планується, що координацію всіх робіт будуть здійснювати науковці кафедри землеустрою, геодезії та геоінформатики НУВГП та науково-дослідний інститут геодезії та картографії України.

-       Це дійсно важливо?

-       Так без цього не можна, і Рівненщина тут рухається в авангарді. Про цивілізований ринок сільськогосподарських земель на протязі найближчого часу говорити ще рано. Ми при належному фінансуванні, якщо почнемо як задумали, то раніше, ніж за три-чотири роки не справимося.

-       Якась невтішна картина вимальовується.

-       Головне, щоб вона була об’єктивною, і ми точно знали та розуміли що нам необхідно робити. Тоді зявляться можливості для на прийняття правильних управлінських рішень.

"Вісті Рівненщини", №11 (1539) від 16.03.07