Велика Історія Батьківщини

Минуле України (як, зрештою і будь-якої іншої держави) можна порівняти з мозаїкою, котра складається із сотень та тисяч шматочків � дрібних історій, які, прилягаючи один до одного, творять одну велику історію землі, на якій ми живемо. Чим менші камінчики, тим чіткішою е картина, що постає перед глядачем. Саме з історії окремих населених пунктів твориться історія дер�жави.

Зараз Старий Кривин - село Славутського району на півночі Хмельницької області. Відомо, що навколишні землі були залюднені ще в найдавніші часи, про що свідчать виявлені тут матеріали доби неоліту, бронзи (група курганів східнотшинецької культури на південних околицях Кривина), раннього заліза в урочищі Завитки.

У період раннього середньовіччя територію Волині заселяли літописні племена дулібів-волинян. В останній чверті X ст. волинські землі увійшли до складу Київської Русі. 3 1199 до 1340 р. розглядувані терени були складовою Волинсько-Галицького князівства. Після смерті його останнього князя Юрія II закінчилася княжа доба української державності. Землі князівства потрапляють під впливи сусідів - Польщі та Литви. В 1366 році, згідно з польсько-литовським договором, Острожчина, Шумщина та деякі інші волинські території залишилися за литовським князем Любартом. 3 середини другої половини XIV століття Острожчина, й Кривин у тому числі, переходять у володіння роду Острозьких і залишаються у їх власності протягом кількох століть.

За Люблінською унією 1569 р. Волинь стала частиною Польської Корони і адміністративно поділялася на Володимирський, Кременецький та Луцький, до котрого входила и Острожчина, повіти. В середині XVII ст., зі смертю останньої прямої представниці Острозьких, Анни-Алоїзи Ходкевич, село переходило з рук в руки - Замойські, Конецпольські, Яблоновські. У власності останніх Кривин перебував до середини XIX століття.

Після поділів Речі Посполитої, у кінці XVIII століття, Острог стає повітовим центром новоутвореної Волинської губернії у складі Російської імперії, а село Кривин - волосним центром. Після Яблоновських Кривинським господарством володіли Н. П. Зубова, І. Я. Герман, Ц. I. Леві.

ДОБА ОСТРОЗЬКИХ XIV � СЕРЕДИНА XVII СТОЛІТТЯ

Вперше село Кривин як таке згадується в королівському позові від 28 квітня 1534 року, адресованому Князеві Іллі Острозькому. Згідно з ним, Острозький повинен був з'явитися до двору володаря і тут дати відповідь на звинувачення свого сусіда і далекого родича кн. Кузьми Івановича Заславського про різні шкоди, що починили його піддані в Заславських володіннях. Проглядаючи документи вцілілої частини родинного архіву Острозьких, можна переконатися, що такі позови стали звичною справою ще за життя батька князя Іллі - Костянтина Острозького. Вони свідчили про напружені стосунки двох родів, яких поєднувало як спільне походження, так і географічне сусідство.

Певну інформацію для роздумів над давнішою історією села може надати нам наступна згадка про Кривин в історичних джерелах, датована 1542 роком. 12 травня цього року було укладено акт про поділ володінь між княгинею Беатою з Костелецьких Острозькою та и малолітньою дочкою Гальшкою Іллівною. Саме у ньому серед замкових земель Острозької во-лості натрапляємо на згадку про "село Кривин и другое село Кривин волоское". Згідно з дільчим актом, обидва села мали дістатися княжні Гальшці, після настання її повноліття.

Для кращого розуміння контексту, на тлі якого з'являються перші відомості про Кривин, коротко нагадаємо історію Острозької волості, до якої входило село. Як відомо, князі Острозькі володіли Острогом з XIV ст. Точної дати надання цього маєтку луцьким та володимирським князем Любартом Гедиміновичем Князеві Данилу, родоначальнику Острозьких, ми не знаємо. Згідно з сучасними дослідженнями, це мало трапитися десь між 1340 та 1376 роками. Разом із Острозьким маєтком кн. Данило отримав від Любарта Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин та інші добра, право володіння якими згодом було визнане за його сином Федором Даниловичем. Формування Острозької волості тривало впродовж всього XV ст. і практично завершилося на початку XVI ст., коли її отримав правнук князя Федора - великий гетьман литовський Костянтин Іванович Острозький. Серед важливих для нас подій XV століття, які тут необхідно згадати, поділ батьківських земель між братами Іваном та Юрієм Васильовичами Острозькими біля 1461 року, внаслідок якого від великого Острозького князівства відділилася Заславщина (згодом Юрій Васильович почав іменуватися князем Заславським, заснувавши нову гілку роду). Межі волості були дещо розширені за вже згаданого вище князя Костянтина Івановича.

У великого гетьмана литовського було двоє синів. Невдовзі після його смерті (1530) більшість маєтків перейшла до рук старшого з них - Іллі Костянтиновича. Розподіл батьківських володінь між братами не міг відбутися одразу після смерті гетьмана з огляду на неповноліття молодшого з його синів � Василя- Костянтина (народився 1526 р.). Від 1539 року, коли помер старший з братів, так і не поділені маєтки стала тримати його вдова - Беата з Костельця (Костелецька). Наприкінці того ж року у неї народилася дочка Гальшка, яку Ілля у тестаменті визнав своєю законною спадкоємицею. Поділ маєтків між кн. Василем-Костянтином Острозьким і його братовою (як опікункою дочки Гальшки) відбувся у 1541 році. А у травні наступного року Острог з волостю (як і інші маєтки), що дісталися Беаті з дочкою, було поділено між ними. Спеціально відряджені для цього королем комісари виділили '/₃ частину маєтків, яка, згідно з правом, мала перебувати у пожиттєвому володінні вдови кн.Іллі.

У першій половині XVI ст. Острозька волость була однією з найбільших приватних територіально-адміністративних одиниць Волинської землі і складалася з близько 60 населених пунктів навколо княжоі резиденції в Острозі. За деякими підрахунками, станом на 1542 рік, Острожчина займала площу понад 2100 квадратних кілометрів. Острозьку волость можна умовно поділити на три регіони, що відокремлювалися один від одного течіями річок Горині, Збитенки та Вілії. Ці регіони, які умовно назвемо тут Західним, Південним та Східним, різнилися між собою, насамперед, рівнем та історією заселення. Кривин разом із селами Бараньє, Вельбівне, Волосківці, Глинники, Головлі, Клепачі, Кургани, Мишківці, Могиляни, Мощаниця, Нетішин, Русивль, Солов'є та Хоняків входив до Східної частини волості (другої після Західної за темпами заселення і, очевидно, економічного розвитку).

Згідно з поділом 1542 р. Беата з Костельця отримувала тут у володіння сс. Вельбівне, Волосківці, Глинники, Головлі, Мощаницю, Нетішин та Солов'є, а її дочка - села Бараньє, Клепачі, Кривин, Кургани, Мишківці, Русивль та Хоняків.

 Впродовж усього XVI століття замкове село Кривин невідривно належало до Острозької волості, а тому природно було б у загальних рисах розглянути основні події, пов'язані з її історією.

У вересні 1553 року на Острозький замок, за підтримки кн. В.-К. Острозького, наїхав кн. Дмитро Сангушко, черкаський і канівський староста, один з кандидатів на руку ще неповнолітньої княжни Гальшки. Причиною нападу стало порушення Беатою з Костельця давньої обіцянки видати за Сангушка свою дочку. Одразу по тому, як замок було взято, у Богоявленській замковій церкві відбулося вінчання Сангушка із Гальшкою.

Цей напад на Острог і викрадення Гальшки призвели до су�дового процесу, внаслідок якого король оголосив черкаського і канівського старосту банітом ( баніція � позбавлення шляхетської честі та усієї рухомої і нерухомої власності), а дочку наказав повернути матері, визнавши шлюб недійсним. Невдала втеча молодих до Чехії, вбивство Сангушка у м. Яромирі і привезення Гальшки до королівського двору не вирішили головної проблеми навколо її одруження. Питання ускладнювалося тим, що король і Бе�ата мали різні плани щодо майбутнього єдиної дочки кн. Іллі Острозького. Після того, як король, по суті силоміць, одружив Гальшку із Лукашем Гуркою, брест-куявським воєводою (1555), Беата Острозька, категорично не погоджуючись на цей шлюб, почала активніше вести переговори з власним кандидатом - кн. Семеном Юрійовичем Слуцьким. У 1557 році вона з доч�кою таємно залишила королівський двір і переїхала до Львова, де у квітні 1559 року Гальшку обвінчано зі Слуцьким у домініканському монастирі. Того ж місяця, після тривалої облоги, Л. Гурка збройно захопив монастир і повернув собі "законну дружину".

У червні - липні того ж року Костелецька записала Слуцькому всі свої володіння (у тому числі Острог), залишаючи за собою право пожиттєвого володіння ними. Але незабаром Слуцький несподівано помер, і єдиною власницею цієї Острожчини знову стала Беата з Костельця.

12 квітня 1564 року відбулося сенсаційне одруження кн. Беати з Костельця Острозької (49 років) із Ольбрахтом Лаським (28 років). Очевидно, бажаючи помститися кн. В.-К. Острозькому за участь у справі викрадення дочки, Беата 6 квітня 1565 р. необачно записала новому чоловікові всі свої володіння (таким чином роблячи шанси Острозького на отримання іншої половини батьківщини примарними). Ласький, згодом серадзький воєвода (від 1565 р.), був відомий своїми авантюрними планами посісти молдавський престол і на здійснення цієї мети витрачав великі суми грошей. Тому передача йому у власність розлогих маєтків у Великому князівстві Литовському була дуже доречною. Отримавши запис, Ласький одразу вирішив позбутися дружини, замкнувши її (як виявилося, практично назавжди) у родовому замку Кезмарк. За 5 років управління половиною Острозького князівства, серадзький воєвода виснажив володіння дружини, але набув значних прибутків для спорядження чергового десанту в Молдавію. Так, лише на Острожчині він продав і передав у заставу більше 10 селищ у Західній та Південній частинах волості.

Напередодні вторгнення своїх загонів у молдавські землі, Ласький перебував деякий час при королівському дворі у Варшаві, де 26 вересня 1570 р. видав кілька записів, якими визнав, що поступається усіма отриманими від дружини маєтками на користь короля Сигізмунда II Августа. Того ж року спеціальна комісія передала королю всі зазначені володіння, в тому числі Острозьку волость. Влітку наступного року король призначив своїм острозьким старостою Миколая Кухмістровича-Дорогостайського, стольника Великого князівства Литовського.

Здавалося, що тепер велика частина батьківщини назавжди втрачена для київського воєводи князя Василя-Костянтина, та и для всього роду Острозьких. Але ситуація незабаром змінилася; помер король Сигізмунд Август, а невдовзі після нього помер і Лукаш Гурка; на Волинь повернулася його дружина, дочка Іллі Острозького, Гальшка.

У вересні 1573 року Гальшка Іллівна видала важливий запис, в якому визнавала себе боржницею дядька Василя-Костянтина, передавала себе під його опіку і просила допомогти відстояти свої майнові інтереси. Адвокати В.-К. Острозького швидко з'ясували, що Гальшчина мати не була власницею усіх маєтків свого першого чоловіка, а тому не мала права записувати їх Ольбрахту Лаському. Тому и передача серадзьким воєводою "своїх" володінь польському королю була неправомірною. Судовий процес, що тривав до весни 1574 року, завершився перемогою Острозьких. Від цього часу, й майже на півстоліття, Острозька волость повертається до рук своїх колишніх власників.

Упродовж другої половини XVI століття село Кривин перебувало під замковою юрисдикцією. Перший відомий детальний поборовий (податковий) реєстр Острожчини, який дійшов до наших часів і датується 1576 роком, називає 49 родин, що проживали в селі. Можна відзначити, що Кривин потрапив у число тих небагатьох князівських маєтків, які оминула хвиля руйнівних татарських нападів на Волинь у 1575-1576 рр. 3 навколишніх селищ тоді до тла були випалені Бараньє, Білотин та Колимлі. Сильно постраждали віддалені від Острога населені пункти в Західній та Південній частинах волості (більше 30 селищ). Поборовий реєстр 1577 р. наводить практично ідентичні дані про Кривин, але в скороченому вигляді (без поіменного переліку).

Наступні реєстри 1583 та 1589 років вперше згадують кривинського священика ("попа"), який, згідно з сеймовою постановою, повинен був сплатити до скарбу 2 польських злотих¹⁷. У 80-х роках XVI ст. у Кривині вже був свій млин.

У 1603 році між Янушем та Олександром, синами князя Василя-Костянтина, відбувся поділ володінь, внаслідок якого Острозька волость була розмежована навпіл. Західна її частина, після смерті київського воєводи, мала перейти у власність стар�шого з Острозьких � князя Януша, а Південна та Східна (у тому числі й Кривин) повинні були дістатися Олександрові. Ще до смерті Василя-Костянтина Острозького (1608) один з його синів, князь Олександр, за дивних обставин помирає наприкінці 1603 року. Згідно з правом, спадкоємцями Олександра стають його діти, а до настання їх повноліття маєтками розпоряджається вдова князя - Анна з Костків (Костка де Штемберг).

 У 1604 році в Кривині жило більше 120 родин, в селі згадується священик, млин з чотирма мучними і одним ступним колами, корчма і в ній шинкар Мартин, отаман Андрій та соцький Кіндрат, гайдук Андрій, мельник Мись, швець Андрій та коваль Іван. Деякі місцеві жителі, окрім звичайних податків і повинностей, мали додатковий обов'язок постачати дичину до князівського двору.

Серед голів родин кривинчан переважали такі імена: Іван (Іванко, Івашко), Васько, Федір (Хведір, Хведько), Андрій, Михайло (Мисько, Мись, Михно, Мишута), Грицько та Яків (Яцько). Разом з тим, деякі селяни носили досить рідкісні некалендарні імена, такі як Арцюта, Гусид, Дил, Куц, Невдач, Панюта, Радко, Супрун, Томило, Хацько, Ярмак. На жаль, говори про генеалогію селянських родин на початку XVII століття практично неможливо, з великою натяжкою в окремих випадках можемо говорити про споріднення окремих осіб, згаданих у реєстрі. Головним чином це пов'язано з відсутністю у селян прізвищ, які остаточно сформувалися значно пізніше, наприкінці ХVIII - XIХ ст. До того часу особу незнатного походження найчастіше виділяло з-посеред загалу індивідуальне прізвисько, яке рідко поширювалося на нащадків.

Важливі відомості з історії Кривина надає нам інвентар Острозької волості від 1620 року, укладений напередодні поділу батьківщини між дочками Олександра Острозького - Софією (дружина Станіслава Любомирського), Катериною (дружина Томаша Замойського) та Анною-Алоїзою (дружина Яна-Кароля Ходкевича).

Згідно з цим документом, Кривин був одним з найбільших селищ Східної частини Острозької волості; у ньому згадано 41 тяглого підданого, 46 підсусідків, 5 лісних стрільців, 4 пташників (що ловлять тетеревів), 3 гайдуків, 7 бояр (що на війну їздять).

 У залежності від соціального становища, кривинські піддані повинні були щороку сплачувати володареві відповідний грошовий податок, який складався з чиншу, "воловщини", "порохового", "сторожового" та ін., а також натуральний збір (визначена норма вівса, меду, гусок, курей, каплунів, яєць і ін.). До повинностей кривинських селян належав відробіток на панській землі � 6 днів на тиждень влітку та 3 дні на тиждень взимку.

Інвентар фіксує в селі корчму з броварем, яка належала до головної острозької оренди, що и в 1620 р. тримав заможний острозький єврей. До цієї ж оренди належав великий кривинський млин з чотирма мучними і одним ступним колами, а також пилкою для розпилювання деревини. Повинність млинаря полягала в тому, що він мав за 17 тижнів вигодувати для князівського двору з кожного кола по вепрю, а також "до двору з сокирою робити, коли кажуть". Млин стояв на одному з трьох кривинських ставків, спуст яких за три роки давав прибуток у 50 литовських кіп.

Комісари, направлені до села з метою його детального опису, зазначили в інвентарі, що попа в ньому немає. Це, однак, не означає, що в Кривині не було церкви. Швидше за все, місце священика на даний час було незайнятим по смерті попереднього церковнослужителя. Питання про те, до якої конфесії належали прихожани кривинської церкви, залишається на разі нез'ясованим.

У 1621 році відбувся поділ володінь між сестрами Острозькими, в результаті якого Кривин дістався Анні-Алоїзі Ходкевичевій, останній представниці прямої лінії роду, щойно одруженій ( у 1620 р.) з відомим полководцем, великим гетьманом литовським, віленським каштеляном, земським литовським маршалком, старостою жмудським, ковенським, плотельським і тельшовським та адміністратором Ліфляндської землі.

Згідно з поборовим реєстром, 1629 року у Кривині нараховувалося 142 дими (двори). У світлі сучасних досліджень про коефіцієнт диму на Волині у другій половині XVI - середині XVII століття можна припустите, що населення Кривина на той час сягало більше тисячі осіб (для порівняння зазначимо, що в сусідньому Нетішині було тоді 50 димів, а в Острозі - 1655 димів).

Продовжує відомості про село недатований інвентар частини Острога та Острозької волості, який було складено на початку другої половини XVII ст. Згідно з джерелом, яке, очевидно, подає нам стан села перед 1648 роком, у Кривині була 71 волока землі та 200 димів. Відзначається, що місцеві селяни ходили  на роботу до Коломельського фільварку, а також працювали на печах для випалювання вапна "i do Collegium". Справа в тому, що своїм заповітом, складеним у 1651 році, кн. А.-А. Ходкевич записала Кривин разом із фільварком Колом'є на продовження будівництва і відновлення зруйнованого козаками Острозького єзуїтського колегіуму. Насамкінець, в інтарі  зазначено: "Драгунів кінних на тих же волоках - 7, піших - 7, бояр, що мають по дві волоки, - 4, стрільців - 7".

КІНЕЦЬ XVII СТОЛІТТЯ � ЧАС НАЙБІЛЬШОГО ЗАНЕПАДУ

До кінця XVII століття володарями Кривина були представники кількох заможних польських родів. Після смерті в 1654 році бездітної А.-А. Ходкевичевої, значні родові маєтності перейшли у власність нащадків її сестри Катерини Замойської (на той час вже покійної) - сина Яна й дочок Гризельди-Констанції та Йоанни-Барбари.

Необхідно відзначити, що розлогі землі, які дісталися у спадок Замойським, вже не давали таких значних прибутків, як раніше; маєтки були малозаселеними і майже дощенту зруйнованими внаслідок воєнних дій 1648-1657 років. Татарські та козацькі наїзди, постої коронного війська і свавілля окремих магнатських хоругов не могли не відбитися на стані маєткового господарства. Як стверджує С. Кардашевич, цей період в історії Острога и Острожчини (а, отже, й Кривина) був часом найбільшого їх занепаду.

Невдовзі по смерті княгині А.-А. Ходкевич [27.1.1654] було проведено ревізію залишених по ній Острозьких володінь. Отже, маємо черговий опис Кривина, згідно з яким на тій же 71 волоці було лише 15 димів. Повоєнне спустошення не оминуло нашого села, позначившись на кількості його жителів і, відповідно, на прибутку, отримуваному з маєтку.

 Ревізія називає імена кривинських підданих, серед яких згадується безіменний священик. Перераховуються повинності кривинчан, де, окрім іншого, значиться, що вони повинні були того дня, протягом тижня, працювати в Коломельському фільварку. Кожен власник волоки землі повинен був сплачувати (грошовий податок) у розмірі 1 зл. 10 грошів. Місцеві були зобов'язані їздити з підводою туди, куди накаже володар, як і раніше щорічно платили натуральний податок. Згадується про запустілий млин на р. Горинь, що мав чотири мучних кола та ступу. Інвентар завершується важливими для володаря маєтку відомостями про розмір врожаю, що був звичайним у передвоєнний час. Так, дізнаємося, що тоді з фільваркових ланів щороку збирали "жита - 1000 кіп, пшениці - 200 кіп, вівса - 1000 кіп, ячменю - 150 кіп, гречки - 350 кіп, гороху -30 кіп, проса - 30 кіп".

Спочатку частиною Острога та належними до неї маєтностями володів київський та сандомирський воєвода Ян Замойський. Згодом, в силу певних обставив, ці добра перейшли до Яна-Олександра Конєцпольського, який, між іншим, був близьким родичем попереднього власника, а саме чоловіком його сестри Йоанни-Барбари. Зрештою, і сам Ян-Олександр Конєцпольський не затримав Острозький ключ у своїх руках і 20 лютого 1690 року передав його коронному гетьману Станіславу-Яну Яблоновському.

29 квітня 1702 р. у Львові було складено документ, за яким маєтності С.-Я. Яблоновського розподілялися між його трьома синами Яном, Олександром та Станіславом, при цьому Острозький ключ діставався першому з них .

У свою чергу, спадкоємці руського воєводи Яна-Станіслава Яблоновського поділили свою Острозьку маєтність на дві частини. Резиденцією однієї з гілок роду став Кривин (Станіслав - Вінцентій [1694-1754] і його нащадки Антоній - Варнава [1732-1799], Максиміліан [1785-1846] та Владислав [1834-1875]), а іншої � Острог.

 Шляхетські резиденції на Правобережжі здавна були відомі як осередки культурного, політичного й економічного життя краю. Однією з них була Кривинська резиденція князів Яблоновських гербу Прус III. Її заснував наприкінці XVII ст. Станіслав-Ян Яблоновський, великий коронний гетьман і краківський каштелян. Ю. Дунш-Карвіцький та Е. Рачинський згадують у своїх працях родинний переказ Яблоновських про те, що полонені татари за велінням гетьмана викопали навколо панської садиби глибокий рів, який видніє там ще й досі.

Опис Кривина від 1690 року наводить нові дані про село. Великий колись Кривин, до кінця XVII ст. перетворився на досить непримітний населений пункт, який, щоправда, мав зручне місце розташування. Можливо, завдяки тому фактору з-пом1ж інших володінь саме Кривин було обрано для будівництва тут згодом палацу, навколо якого пізніше розсаджено парк. Перші відомості про Кривинський палац, який, очевидно, у XVIII столітті був дещо перебудований, відносяться до часу, коли власником села був згаданий Станіслав-Ян Яблоновський.

КІНЕЦЬ XVIII СТОЛІТТЯ � ВХОДЖЕННЯ КРИВИНА ДО СКЛАДУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Про те, що являв собою Кривин до другого поділу Польщі (1793), коли він потрапив до складу Російської імперії, можна судити лише з фрагментарних джерельних відомостей, які стосуються переважно культових споруд. У 1737 році в Кривині зведено католицький парафіяльний дерев'яний костел в ім'я Антонія Падуанського, який пізніше, на початку XIX століття, перебудовано на мурований.

Також відомо про те, що кривинська греко - католицька дерев'яна церква згоріла через необережність пономаря на другий день Пасхи у 1762 році. Тим не менше, вже наступного року, за благословенням луцького и острозького єпископа Сильвестра Рудницького і за сприяння князя Яблоновського, замість погорілого було побудовано новий, теж дерев'яний, храм. Незважаючи на те, що Кривин знаходився відносно недалеко від Острога, місцева церква в цей час належала до Гощанського греко-католицького деканату.

 У 1793 році відбувся другий поділ Польщі. 27 березня 1793 року імператриця Катерина II видала маніфест про включення Правобережжя до складу Російської імперії. 13 квітня 1793 року у складі новоприєднаних українських земель було утворено Брацлавську та Ізяславську губернії. До Ізяславської губернії увійшли колишні землі Волинського та частини Київського воєводств. Згодом, указом від 18 червня 1795 року, Ізяславську губернію перейменовано у Волинську. Через два роки остаточно закріплено адміністративний устрій на новоприєднаних українських землях імперії. Кривин, який впродовж кількох століть знаходився в Луцькому повіті Волинського воєводства, увійшов до Острозького повіту Волинської губернії, ставши в ньому волосним центром.

КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК XIX СТОЛІТТЯ � ПЕРІОД РОЗКВІТУ КРИВИНСЬКОГО ПАЛАЦУ

Кінець XVIII - початок XIX століття став періодом найвищого розквіту Кривинського маєтку Яблоновських. Мандрівники згадують, що палац знаходився посеред великого газон на високому підмурівку. Будівля була оточена розкішним парком, закладеним у 1799-1800 рр. майстром палацово-паркового мистецтва Діонісієм Мікклером.

Резиденцію прикрашали широкі канали з чистою джерельною водою. Вражала надзвичайно велика кількість квітів та зелені. Як висловився Ю. Дунін-Карвіцький, "мистецтво замінило в Кривині природу, надто скупу на піщаній рівнині".

Головною оздобою кривинського палацу, за словами Е. Хлопіцького, були широкі, на той час ще ніде не відомі, вікна з чеського скла. Яблоновські мали прекрасні колекції монет, мінералів; в палаці була картинна галерея, родинна бібліотека та архів. Автор коротенького нарису про Кривин у Польському географічному словнику згадує, що князь каштелян (імовірно йдеться про краківського каштеляна Антонія - Варнаву) виклопотав у короля привілей на закладення містечка на південь від Кривина, але задум цей реалізований не був.

Антоній - Варнава Яблоновський (помер 1799 р.) залишив своєму синові Максиміліану Кривинський, Плужнянський і Мощаницький ключі в Острозькому, Гільчанський у Звягельському та Дерманський з Погорільцями в Дубенському повітах Волинської губернії. Відомо, що окрім цих володінь, сенатор і воєвода Царства Польського Максиміліан Яблоновський отримав у спадок Чорноліський маєток і 200 000 дукатів готівкою. Мешкаючи у Варшаві і маючи там два власних палаци, він відвідував Кривинську резиденцію досить рідко, переважно влітку.

Через кілька десятиліть по смерті батька, у 1842 році, незважаючи на отриманий від нього солідний спадок, Максиміліан Яблоновський позичає спочатку 143 460, а пізніше ще 21 460 рублів. Дотепер точно невідомо, чи він повернув цей борг; відомо тільки, що серйозні фінансові проблеми відчував також син Владислав, шамбелян конституційного двору Царства Польського. Саме Владислав став останнім з Яблоновських, який володів Кривином. Через його числені борги розкішний Кривинський маєток був переданий Острозькій дворянській опіці. Відомо, що село перебувало в її адміністративному підпорядкуванні принаймиі протягом 1855 - поч. 1856 рр.   Опікуном був колезький регістратор Сигізмунд Станіславович Рожицький.

Рятуючи володіння Яблоновських від повного розпаду, тесть Владислава Бенедикт Михайлович Тишкевич викупив його частину (Плужнянський та Гільчанські ключі) і записав її на ім�я дочки Людгарди. Згодом, 7 лютого 1856 року, Кривинський маєток було продано з публічного торгу в Санкт-Петербурзькій опікунській раді графині Наталії Павлівні Зубовій.

Родина Яблоновських, забравши зі своєї старої резиденції найнеобхідніше, в тому числі, очевидно, й архів ( більшість з палацових речей теж була продана), переїхала до Плужного, де невдовзі було зведено чудовий палац.

Мабуть ще в кінці XVIII � на початку XIX століття Кривинський маєток сформувався як єдиний господарський комплекс, до якого входили села Кривин, Вельбівне, Бадівка, Нетішин, Солов�є, Комарівка, Полянь і Колом�є. Загальна площа Кривинського маєтку в 1855 році, коли було підготовлено опис останнього для його продажу з публічного торгу, становила 17 127 десятин 1 997 саженів. У межах маєтку знаходилося кілька прибуткових об�єктів. Так, у належній до господарства Комарівці була винокурня. Примітним, з господарської точки зору, був Нетішин. На початку XIX століття тут були �холендерня�, де виготовлялася сировина для паперового виробництва, та князівська пральня. У середині  XIX ст. в Нетішині згадується також винокурня. Необхідно зазначити, що в цей час річка Горинь, починаючи від Нетішина і до впадання у Прип�ять, була суднохідною, а 200 плотів, які щорічно відходили з нетішинської пристані, перевозили товарів на досить велику суму � 46 570 рублів сріблом.

З початком XIX століття кривинська греко-католицька церква переходить у підпорядкування до Волинської православної єпископії; храм починає влаштовуватись за православним зразком, при чому певні кошти на його відповідне обладнання виділяє княгиня Т.Яблоновська. Саме ця церква, зазнавши протягом останніх століть несуттєвих змін, стоїть у Кривині й тепер.

До середини XIX століття кількість православних прихожан кривинської церкви досягла майже трьох тисяч.

З опису церкви від 1806 року стало відомо, що при останній на той час вже існувала якась дуже стара дерев�яна школа, заснована, вірогідно, ще в другій половині XVIII століття. Окрім школи, в Кривині протягом певного часу існувало також однокласне фундушеве училдище Міністерства народної просвіти, відкрите на початку 1850-х років коштом князя В.Яблоновського.

ДРУГА ПОЛОВИНА XIX СТОЛІТТЯ � РОЗВИТОК СЕЛА НА ФОНІ НИЗКИ ВЛАСНИКІВ

Про період, коли селом володіла Н. Зубова, знаємо небагато. Невідомо, чи нова власниця хоч раз приїжджала до Кривина. Маєтність неодноразово передавалася в управління повіреним, серед яких були: титулярний радник Йосип Олександрович Бартниковський (1.V.1860-2.Х1.1861), поміщик Петро Йосипович Смуглевич (2.Х1.1861-9.VIII.1863), купець першої Гільдії Ісаак Якович Герман (з 26.V.1865), колезький регістратор Микола Іванович Дзиновицький (імовірно, з жовтня 1865 р.).

У Кривинському маєтку в цей час провадилося сільське господарство, ремесла та промисли. Вирощувалися зернові, гречка, просо, овес тощо. Розвивалися скотарство та птахівницгво. У маєтку знаходилися столярня, бондарня та кузня. Керівництво господарством, як свідчать деякі джерела, здійснювало Головне Кривинське управління.

У 1861 році, згідно з імператорським указом, скасовувалося кріпацтво. Разом із особистим звільненням селяни також отримували невеликі земельні ділянки. Проте загальна картина ситуації у пореформений період не була такою вже й привабливою. Користуючись нагодою, поміщики Російської Імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відібрали у селян чимало їхньої. Після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до 1 десятини і 1600 тис. - від 1 до 3 десятин. Загалом же, в по�реформений час майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно господарювати.

Мабуть, саме після цього, в середині 60-х років XIX ст. було укладено відповідний план інвентарних земель селян - власників який зберігся у двох варіантах.

У згаданих двох джерелах зустрічаємо  імена волосного  старшини Тимофія Касянчука та волосного писаря Івана Миколайовича Кульовського. У другій половині XIX століття у Кривині також існувало кривинське товариство однодвірців.

Мабуть, наприкінці 60-х рр. XIX століття Кривин був проданий купцеві Ісааку Герману, який володів селом принаймні ще в 1895 р. Поява нового власника і його господарська політика подана в кількох описах з однаково негативною оцінкою. Йому роблено закид у виснаженні природних ресурсів, прагненні до наживи, байдужому ставленні до занепаду чарівної князівської резиденції з парком.

Тим не менше, життя не стояло на місці. У 1875 році в Кривині відкрито сільську школу, яка в 1884 році була передана в духовне відомство з визначеним громадою утриманням у 154 рублі. У 1884 р. в школі навчалося 58 учнів.

У 70-х рр. XIX століття через Кривин пролягла Києво - Брестська (тепер -  Південно-3ахідна) залізниця, а в самому селі зведено залізничну станщію, яка й досі відіграє для нього значку роль.

13 травня 1877 року через Кривинську залізничну станцію проїжджали російський імператор Олександр із своїм сином.

Щороку на храмове костельне свято св. Антонія в Кривині перед корчмою відбувався ярмарок.

ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ � ЧАС РЕФОРМ

 Початок XX століття в Російській імперії ознаменувався рядом подій, серед яких революційні заворушення 1905 року, котрі потягнули за собою низку змін як у політичній, так і в соціально - економічній сферах. Царський уряд усвідомлював необхідність реформування старого ладу, який у багатьох аспектах починав себе виживати. Одним із перших кроків на цьому шляху стала аграрна реформа, започаткована прем'єр - міністром П. Столипіним. По-суті, комплекс реформ, розпочатих Столипіним, був продовженням модернізаційних заходів, які мали місце в Росії ще в середині XIX ст. Аграрні перетворення відбувалися відповідно до указу від 9 листопада 1906 року, за яким, серед іншого, селяни отримали право купувати землю у приватну власність. Дехто з кривинчан сам був спроможним викупити певну частку землі, але більшість змушена була вдаватися до послуг Селянського поземельного банку, зокрема, до його Волинського відділення. Відомі заяви селян с. Кривин до цього банку з проханням допомогти влаштувати земельні справи, а саме надати певні ділянки як зі складу колишнього Кривинського маєтку, так і в найближчих його околицях. До речі, багато із заявників були колишніми солдатами, деякі з них брали участь у Російсько - Японській війні 1905 року.

 Іншим напрямком змін устрою Російської імперії стала політична реформа. 17 жовтня 1905 року Микола II підписав маніфест, яким обіцялися громадянські свободи та декларувалося скликання першого російського парламенту - Державної Думи. До виборів, хоча і з певними умовами, залучалися практично всі верстви населення.

Вибори проходили у кілька етапів. Головним критерієм участі у них став майновий ценз. Ті, хто володів земельними наділами у 200 десятин і більше, отримували право безпосередньо брати участь у повітовому з'їзді земельних власників. У Кривинському маєтку таке право мав лише Вільгельм Маркович Леві, який володів 4285 десятинами землі за довіреністю своєї дружини, проте участі у виборах до I Державної думи він, з невідомих причин, не взяв. Інші ж, дрібні власники, отримали право брати участь у попередньому з'їзді і між собою вибирати представників для участі у повітовому з'їзді землевласників. Серед таких із кривинчан були православний священик В. Й. Лясковський, католицький ксьондз Л. А. Модзелевський та селяни В. Вільгельм, М. Герасименко, А. Данилов і М. Масловський. Попередній з'їзд було призначено на 24-25 березня 1906 року, проте жоден - ні духовні особи, ні перераховані селяни на нього не з�явилися взагалі. Причини такої резигнації поки що назвати важко.

Менш заможні селяни отримали право брати участь у виборах теж. Між собою на волосних сходках вони вибирали уповноважених, котрі, у свою чергу, брали участь у повітовому з'їзді уповноважених від волостей, а вибрані на останньому отримували право входити до губернського виборчого зібрання. Кривинський волосний схід, на якому головував кривинський староста Григорій Лаврук, відбувся 25 лютого 1906 року. Участь у ньому взяли 132 особи зі 192-х, що мали відповідне право. Більністю голосів з селян села Кривин для подальших виборів було обрано Григорія Пилиповича Форсюка. Острозький з'їзд уповноважених від волостей для виборів до I Державної Думи відбувався 29 березня 1906 року. Г. П. Форсюк хоча і взяв у ньому участь, проте перемоги не здобув і в подальшій кампанії участі не брав. Як бачимо, селянська верства менш заможних кривинчан, у порівнянні з іншими землевласниками, була у цих виборах дещо активнішою, хоча й не отримала сподіваної перемоги.

I Державна Дума протривала недовго. Вже у 1906 році призначалися вибори до ІІ Державної Думи. З кривинчан, що володіли землею менше 200 десятин, отримали право брати участь у попередньому з'їзді для вибору уповноважених 26 селян - землевласників, в тому числі вже згаданий вище православний священик та католицький ксьондз. Попередній з'їзд призначався на 12 січня 1907 року. На відміну від 1906 року, тепер цей попередній з'їзд ділився за географічним фактором на три частини-дільниці. Селяни-землевласники з Кривинської волості, разом із селянами Хорівської, Здовбицької, Кунівської та Плужнянської волостей, проводили своє зібрання в Острозі. На згаданому з'їзді з кривинчан, яких прибуло 20 осіб, було обрано для подальшої участі у виборах Терентія Івановича Данилюка. На жаль, жодної інформації про його подальші успіхи, а також про результати повітових виборів великих землевласників, поки що не маємо.

Як і під час попередніх виборів, 12 січня 1907 року відбувся також Кривинський волосний збір, у якому взяли участь 148 селян зі 192, що мали на це право. Від Кривинської волості для участі у подальшому виборчому процесі було обрано вже відомого нам Г. П. Форсюка, а також Григорія Федоровича Алексюка. 20 січня  1907 року відбувся повітовий з�їзд уповноважених від волостей, на якому, що цікаво, згадані двоє селян здобули перемогу и разом з двома іншими селянами отримали право брати участь у губернському виборчому зібранні. Як продовжилася ця справа - сказати поки що важко. Для цього слід провести додаткові пошуки у відповідних Вітчизняних архівах.

* * *

Очевидно, у кінці XIX чи на початку XX століття Кривинський маєток на певний час переходить до нової власниці - Цецилії Ісааківни Леві. Як уже було згадано раніше, вона передала  право  управління  маєтком  своєму  чоловікові Вільгельму Марковичу Леві. Проте після Столипінської аграрної реформи, в результаті якої селяни отримали можливість купувати землю у приватну власність, землями волості стало розпоряджатися Волинське відділення Селянського поземельного банку. 1909 року було складено проект нарізки 124 земельних наділів, які згодом мали перейти в особисту власність селян.

Щоправда, як випливає з деяких джерел, Леві залишалася власницею частини маєтку ще й у 1913-1914 роках.

 У 1914 р. волость нараховувала 23 населених пункти, 11 селянських общин, 1910 дворів та 13 932 мешканців обох статей. У самому волосному центрі, згідно з відомостями 1910 р., було 16 дворів, в яких мешкало 2780 чоловік. Волосне правління, судово-мирова дільниця Острозького повіту та поштове відділення знаходилися тут же. У Комарівці діяла винокурня, а в Поляні - паперова фабрика, які належали Ц. I. Леві.

У 1914 році розпочалася Перша Світова війна. Царський уряд видав відозву "До воїнів землі Руської�, у якій пролунав заклик стати на захист вітчизни. Немає сумніву, що в лавах війська були и кривинчани, хоча говорити про їхню кількість поки що не доводиться за браком відповідних джерел.

 Завершилася епоха зреченням від влади імператора Миколи II та більшовицьким переворотом у Петрограді в 1917 році, що ознаменувало початок нового відтинку історії української державності. Для Кривина розпочався період радянської реальності, під час якої було зруйновано чарівний князівський палац. До наших часів збереглися лише руїни того величного минулого нашої малої батьківщини. І лише самотньо стоїть колишній будиночок для прислуги серед занедбаного парку, проглядаються залишки колись широких каналів з чистою джерельною водою.

Сучасні фото та текст - Семенюк Тетяна Володимирівна

За матеріалами Т.Вихованця, І.Тесленко

 �Старий Кривин: дослідження та матеріали

 з історії Південно-Східної Волині�